П’ять модних помилок, за якими можна впізнати українок. Колонка Марти Госовської

Українки красиві. Це факт і з ним не посперечаєшся. Але обов’язково слід додати таке: як і всі інші жінки у світі, але по-своєму, по-особливому. З цього реверансу починаються усі мої small talks закордоном. От і нещодавно ми з Айріс, моєї лондонською подругою, сиділи на сходах музею Вікторії та Альберта, наминали сендвічі з огірками і обговорювали щойно прослухану лекцію Чарлі Джеймса про The Couture Secrets of Shape.

А порефлексувати нам було про що. За вигадливою назвою ховалася двогодинна розмова про стиль, впізнаваність, символічність і про те, чому одяг в житті – це не одяг на подіумі. А окремо: про стиль великого міста, про характерні відмінності вбрання жительки Лондона, Мілана чи Нью-Йорка, про те, як з першого погляду відрізнити, хто є хто і в яких стосунках з модою.

Перед очима нам миготіли живі ілюстрації до прослуханого: як треба і як не треба, як можна, а як краще не ризикувати, як вдалось втримати баланс, а як однією деталлю занепастити ретельно вибудуваний лук. Я уважно роздивлялась і подумки порівнювала з модною матрицею рідних Львова та Києва.

Тоді ж, на тих сходах, по-під ногами у модниць столиці світу, у мене народилась ідея написати про п’ять faux pas, які ми найчастіше робим у намаганні йти в ногу з модою.

Перший. Ми занадто стараємось.

Нема нічого нудкішого за надто ретельний образ, де все продумано, де все прораховано, де все пазл до пазла. Карен Пайн, психологиня моди і авторка бестселера, який давно слід перекласти українською, Mind What You Wear каже, що така ретельність – це ознака, по-перше, невпевненості у виборі, а, по-друге, fashion неврозу, коли вже руки тремтять від страху допуститись помилки у виборі аутфіту.

Другий. Ми недостатньо стараємось.

Недбалість – біч нашого часу. Часто ми грішимо тим, що не доходять руки допасувати одяг за розміром і знаходимо вічну відмовку, що це оверсайз. Завеликий розмір – це не оверсайз. Так само, як і замалий – це не омофор для «спортзал я ігнорую з принципу». Архітектура образу може вирівняти спину, зробити талію, видовжити ноги і взагалі збалансувати всю фігуру, але може й вщент знищити непогані вихідні дані. Пам’ятаєте сукню Кейлі Куоко на врученні Теффі? Так, ту, яка оголила грудну клітку до дванадцятих ребер і мало не сповзла додолу, а якби була на два розміри менша, то все мало б набагато доречніший вигляд.

Третій. Ретро, вінтаж чи бабусина шафа?

От де обережність і зайва прискіпливість не завадять. Стиль ретро, елементи ретро і навіть один вінтажний аксесуар можуть добряче підважити репутацію фешоністи, якщо будуть недоречно скомпоновані. Не все вінтаж і ретро, іноді це просто старі речі, які час відпустити у неперервний цикл переробки речей. Важить все – куди ми йдемо, в яку пору дня, який антураж буде навколо. Часто, намагаючись скопіювати стиль леді Мері Кроулі із абатства Даунтон, ми можемо отримати ефект бідолашки, яка дивом телепортувалася на станцію Арсенальна чи площу Ринок із повоєнних сорокових років. Особливо обережно із хустками, які мали б зробити з нас розкішну аристократичну Ґрейс Келлі, але чомусь роблять тітку Люсю з промтоварів.

Четвертий. Обережно, бренд.

Не знаю, чи хтось більше за українок любить бренди, ярлики, емблеми і лейбли. Якщо точніше, то знаю, але промовчу. За брендованими сумками, хустками та й взагалі будь-чим, аби лейбл був і його було добре видно. Ні, ні, часи, коли Armani писалося на грудях великим сяючими літерами уже, на щастя, позаду, – тепер Balenciaga треба шукати десь на паску сумки чи на язичку кросівок. І от ця неконтрольована архетипна любов до показовості служить краще за паспорт! Брови і бренди – ось наш біометричний паспорт, а не та маленька синя книжечка, яку ми показуємо митнику у Хітроу, а він нам одразу – «Здрасте»!

П’ятий. Мімікрія для advanced.

Про мімікрію в моді можна написати цілу дисертацію! Та що там, теоретики моди вже написали про неї кубометри дисертацій! Людям притаманно копіювати. Така наша природа. Так ми вчимося і така наша стратегія виживання. Інста-діви носять (увага! увага! а чи носять? чи лише позують?) total white взимку? І ми будемо одягатися у все біле, навіть якщо після двох зупинок в метро чи по двохстах метрах прогулянки від авто до театру total white стає градієнтом сірого, плавно темнішаючи від чобіт до колін. Селебретіз носять пудру і тюль одночасно, але не схожі на тістечко безе у вітрині Ковент Ґардену? Будьте певні, нам, простим смертним, так не пощастить! Образ має пасувати до стилю життя, перш за все, має бути доречним, а не сліпим копіюванням видовищних, але не дуже життєздатних трендів.

Не думайте, я теж роблю всі ці хибні кроки, ще ой як часто! Я слухаю лекції про теорію моди і читає книжки з філософії моди, а ще я дивлюсь інстаграм і теж хочу в білих чобітках пострибати по білому сніжку. Тільки от віднедавна взуваюся у рожеві мартінзи і шапку (без помпона, прошу зауважити), в якій не побачиш на фото ані Тільду Свентон, ані герцогиню Кембриджську! 

Марта Госовська спеціально для followyournature.blog

Фото — Pinterest, Cosmopolitan

Share Button