Baskets blancs. Як носити білі кеди — французські поради Ірени Карпи

 “Як ти оцінюєш стан моїх кросівок?” – питаю в колеги.

“Тобі за паризькими мірками? Чи за українськими?”

Гм. Дивлюсь на свої ноги. Мої ваґабонди, що відразу після покупки сліпили очі білизною так, що соромно було пройти по вулиці, тепер покрилися конформістькою патиною часу. Минуло три роки. Кеди і правда стали цілком паризькими. А тут, як відомо, їх носять доти, 

доки  не з’являться діри в підошві. 

Ось вона, життєва філософія кросівко-любів першого типу. Доволі екологічно, якщо вдуматися. Купуєш рідше, доношуєш до ручки. Та й взагалі, докидує старий мемасік мій інший колега, 

яка різниця, скільки років моїм кедам, якщо я в них топчу Париж?..

Ну, проживши майже чотири роки в Парижі, скажу вам, що навряд чи щодня ти про це задумуєшся. Якщо ти не супер-свідомий просинутий чєл, який, ходячи пішки, медитує на теперішній момент, то за великим рахунком байдуже, топчеш ти Жмеринку чи Париж. Хіба що в умовній  Жмеринці тебе би за такі пожовклі кросівки давно вже зафукали і записали в ніщеброди. Бо це для мене тут вірняковий визначник країни-виробника: якщо дівчина надто охайна, в ідеально підібраних пудрових тонах, із ламінованим (так же воно в красивих білявок називається?) довгим волоссям, із небичими (алілуя, це пройшло!) елементами золота в аксесуарах і – в чистих, нових білих кросівках(найчастіше майкл-корс чи баленсіага) – дівчина з України. І байдуже, оригінальна в неї та баленсіага чи привезена дорога підробка з Китаю, якщо дівчина  в ній вибралась потоптати Париж…

Зі мною всьо не так добре. Я з дитинства була криворукою засранкою (якщо вірити моїй мамі), і не сильно воно мені в житті завадило. На фото, які ви бачите до цієї колонки, перші кілька пар ідеально білі й чисті. Знаєте, чого?.. Правильно: я їх щойно розпакувала з коробки. А варто пару разів їх взути надвір, потрапити під дощ чи під собачу лапу (скотина обожнює топтати не Париж, а мої ноги) – як стануть із чистеньких Coq Sportif оті самі прикінцеві  Pepe Jeans, що живуть уже 3 роки і ніяк не хочуть здохнути.

Вагатися – викинути чи ні, бо уже третій рік як доволі умовно білі, але ж собаки такі якісні, що ніде ні дірочки, ні потертості – це моя улюблена розвага. Нещодавно в Гаазі я потрапила на дуже круту жіночу виставку. В одній з інсталяцій, окрім інших крутих тьоток, брала участь Вівьєн Вествуд. Мені запамяталось одне з парадоксальних гасел від іменитих гуринь моди : 

Buy less, Choose well, Make it last

Це настільки еко-свідомо і, в принципі, етично відносно обмеженості ресурсів і перевиробітку всього можливого потребу й непотребу, що мені стало соромно за свій шопоголізм. (І тут же побігла куплти собі якісніші кросівки, щоби прослужили довше, хе-хе). Але якщо серйозно, то своє старе переконання, що в чоловіка має бути, грубо кажучи, пять речей, але дуже якісних і дорогих, а в жінки безліч, аби лиш підходили до актуального настрою, я серйозно передивилася. І навіть те, що в мене ростуть дві доньки, які от-от доженуть мене в розмірі ноги точно, не спиняє мене від викидання-роздаровування-казання собі «стоп». Варто лиш вивернути на світ Божий вміст власної шафи. 

Тут на фото далеко не всі мої білі кросівки (і це тільки білі, бо інші кольори я не люблю, тож якщо не подарувала комусь свої імпульсивні покупки, то значить десь вони ховаються). Я дуже (страшенно просто) сподіваюся, що останні дві пари – літня (coq sportif із тряпочки) і зимова (Michael Kors зі шкіри, тьолочний бренд, але ж легкі, просто невагомі) прослужать мені довго. Як от адідас Stan Smith служать. Так довго, що вже їх бачити не можеш, а їм хоч би шо.

Ну бо білі кросівки – це нові балетки. Вони – як символ звільнення жінки від рабства каблуків. В нинішній моді підходять під все і носяться навіть Заслуженими ПрИнцесами України (з великою буквою И). І не України теж. Тут просто Принцес поменше буде. Тому в якості тьолочного взуття я лишаю собі балетки. Як мене колись вчила Юля Савостіна – під довгу спідницю вони все одно що підбори, нема сенсу мучитися. Все, що називається “удобний каблук” – мені як корові сідло, потворно. Я визнаю або “шпильки”, або пласку підошву. Всьо. При чому шпильки красиво вишикувані у мене під каміном як нагадування, що ага, могу і постоять в такому, для фотографії…

Фото з архіву автора та Pinterest

Share Button
    Последние коментарии
  1. боже дякую вам за цю статтю)) дуже мені близькі ці роздуми, про екологію. а про «постоять для фотосесії» прям видихнула, шо не я одна така, не можу ходити на шпильках як однокласниці в інстаграмі))

Обсуждение закрыто.